Олександр Гонтар –  арт-директор першої в Україні лабораторії дизайну кухонь RODA Design Lab.
Саме на його моніторі на роджуються перші ескізи кухонь «Рода» –  українського бренда, який успішно конкурує з європейськими марками на вітчизняному ринку.
Наша бесіда –  про становлення цієї марки й про сучасні тенденції в кухонному дизайні.

– Розкажіть, як формувався бренд «Рода».

– Компанія існує з 1994 року. Раніше ми випускали ще й дитячі кімнати та шафи-купе. Однак 2006 року було прийнято рішення зосередитися винятково на кухнях. Ми провели грандіозну роботу по реструктуризації бренда. Велику увагу стали приділяти периферії, оформленню. Адже кухня – це немов коштовний камінь, який повинен бути в правильній оправі. Тоді він засяє всіма своїми гранями. Наша «фішка» – це використання в оформленні артоб'єктів. Скажімо, у 2005 році ми на виставці зробили оригінальні жалюзі з ложок, або в салоні барельєф із зістареної плитки. Подібні речі часом так подобаються клієнтам, що доводиться їх ставити на потік.

– Від самого початку Ви орієнтувалися на високий ціновий сегмент?

– Так, зараз ми існуємо в сегменті вище від середнього, але плануємо вивести наші кухні в топ лінійку. Усі передумови є. Коли йде розробка нового проекту, мені кажуть: «Ти уявляєш, скільки це коштуватиме?» Але я зазвичай відповідаю: «Ні, я уявляю, як це буде виглядати!» Коли ми відправили креслення нашої кухні «Мілан», володаря «Кришталевої піраміди-2010» в Італію, на фірму, яка виготовляє для нас фасади, і нам виставили рахунки, усі були в легкому шоку від вартості. І все-таки торік серед класичних моделей саме ця кухня посіла перше місце за продажами.

– Комплектуючі виготовляє для вас Італія?

– Так, це світова тенденція. Компанія, яка вироблятиме все сама, рано чи пізно збанкрутує, тому що потрібні величезні виробничі потужності. Ми закуповуємо комплектуючі в спеціалізованих італійських фабрик: напрямні, фасади, скло, аксесуари. В Італії також закуповуємо лаки й фарби, у Німеччині – фурнітуру, працюємо з компаніями «Хеттих», «Блюм», «Кессебемер». В Україні ж проводиться збірка, розробляється дизайн.

– Тоді чим ви відрізняєтеся від європейських марок?

– Таке ж питання мені поставила одна клієнтка - вона вже купила дві італійські кухні й побачила в салоні нашу «Стрезу». І я відповів: «Практично нічим!» Тому в нас навіть є покупці закордоном – кілька кухонь «Рода» вже стоять у Франції. Однак у наших споживачів і справді існує психологічний бар'єр у сприйнятті українського бренда. І це досить складно подолати. На щорічних виставках споживач бачить, що «Рода» не гірша, ніж італійська продукція. Складніше переконати в цьому клієнта на місцях безпосередніх продажів. І це завдання менеджера, який показує переваги нашої марки, і дизайнера, від якого залежить зовнішній вигляд і кінцевий результат – настрій споживача. Ми дійсно працюємо на європейському рівні: усі комплектуючі італійського виробництва, порізка та збірка проводяться в Україні на високоточному німецькому обладнанні, у нас сертифіковане виробництво й методи управління персоналом, тобто процес ведеться на рівні німецьких майстрів. Інколи доходить до того, що ті чи інші етапи технологічного процесу розраховуються за допомогою секундоміра. Усе це не може не впливати на якість – у позитивному сенсі. Є сайт найвищого рівня, де клієнт може подивитися на кухні в різних інтер'єрах, кольорах. Усі ці дрібниці плюс правильне позиціонування бренда, дотримання нашої власної стилістики представлення продукту – це і є наш незмінний вектор, який додає брендові престижу й вартості. Ми не дивимося на всі боки – ми вдосконалюємося у своїй лінії, як це й прийнято в поважних марок.

– А з яких матеріалів виготовляють кухні «Рода»?

– Починаючи від ДСП і закінчуючи деревом. Використовуємо МДФ і пластик високого тиску, це найпрактичніші матеріали. Особисто мені для модернових мінімалістичних кухонь подобається МДФ – гнучкий, пластичний. До речі, є ще один стереотип, який складно подолати: чомусь для нашого споживача найгірше дерево краще, ніж класний МДФ. Однак це докорінно неправильний підхід. МДФ п ісля ґрунтовки й фарбування практично не відрізняється від дерева ні за зовнішнім виглядом, ані за стійкістю. Між іншим, більшість сучасних європейських фасадів, які навіть заявляються як дерев'яні, виробляються зі шпонованого МДФ, бо на сьогодні це найбільш доцільно.

– Повернімося до дизайну. Які сучасні тренди в кухонному інтер'єрі?

– Майбутнє за позачасовим дизайном, це так званий арт-ф’южн, перефразована еклектика, те, що об'єднує в собі епохи, декори, родзинки з різних культур... Але тут важливо правильно компонувати стилі, і в нас мало дизайнерів, які на підсвідомому рівні відчувають, наприклад, де потрібен контраст форм, а де повторення. Завжди актуальний німецький прагматичний стиль, практичний мінімалізм. Але тут для нашого споживача також існує ментальна пастка. Ми дивуємося: як це всі шафи висітимуть в одну л інію? А де ж буде поличка? Але якщо ти хочеш тут поличку, то значить, ти не хочеш мінімалізму! Не можна «втиснути» в кухнюм м аксимум речей, а дже все повинно бути пряме, лаконічне, в інтер'єрі – максимум дві прості лінії.

– А яких стилів в Україні бракує?

– Хотілося б, щоб у нас прижився стиль лофт, який сформувався в 40-х роках минулого століття в Манхетені, коли художники обживали промислові цехові будівлі, це так званий горищний стиль. Або стім-панк, тобто клепки, латунь, дерево, шкіра, натуральні матеріали плюс подоба техногенності тих часів. Це дуже цікаві речі, вони є в Європі, і хотілося б, щоб і в нас змогли це правильно відтворити.

– Як щодо функціонального наповнення кухні? Чи є сучасний технічний must have?

– Ми вже «дофункціонувалися» до такої міри, що почали будувати космічні кораблі замість духовок. Тому зараз ідемо не в бік пафосу, а в бік доречності. Робиться акцент на електроніку – наприклад, популярні мийки з підсвіченням або зі струменем води, який підсвічується червоними та синіми діодами. У плані фурнітури добре йдуть фасади з технологією push to open, коли фасад виїжджає після того, як його штовхнули коліном або навіть просто постукали по ньому. Фірми-виробники просто зобов'язані регулярно винаходити щось карколомне – приміром, мийки з дистанційним управлінням, аби виграти в конкурентів. Хоча інколи це виглядає як театр на кухні. Але над нашим споживачем ще має владу мантра «краще, ніж у сусіда», тому саме в нас все це добре продається.

– Які Ваші головні принципи як дизайнера?

– Я сформулював для себе таку заповідь: не можна йти на поводі в споживача. Неправильно, якщо дизайнер каже, що він може зробити все, як того хоче клієнт. Важливо інше: зробити красиво, зручно й відповідно до способу життя замовника, але при цьому той повинен довіряти дизайнерові. У 90-ті роки у свідомості нашого споживача відбулося якесь викривлення – стало доступно багато красивих речей, активізувався так званий «хапальний рефлекс». І часто можна побачити інтер'єр, що складається з гарних, але абсолютно невідповідних один до одного об'єктів – така собі збірна солянка. Тому головна мета дизайнера –допомогти клієнтові впорядкувати своє бачення, не дати припуститися помилки, виховати смак.

По материалам журнала "Business Class Magazine",март №3(57)'2013